ПРИЛУКА, КИ,
Прилука, ки, ж.
1) Присоединеніе. К. (Желех).
2) Полянка среди лѣсовъ. Норови і воли пасуть прилуками. Шух. І. 211. мн. Прилуки. Поперемѣнно то лѣсъ, то поле. Шух. І. 73.
3) Названіе города: Прилуки. Славен город Біла Церква, славніша Прилука. Грин. III. 615.
Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 424.
Смотреть больше слов в «Грінченку. Словарі української мови»
ПРИЛУЧАТИ, ЧА́Ю, ЄШ, →← ПРИЛОПОТІТИ, ЧУ́, ТИ́Ш,